ТЕЛЕМЕДИЦИНА ЯК ФОРМА ЯКІСНОГО НАДАННЯ МЕДИЧНИХ ПОСЛУГ

Мета: вивчити використання телемедицини як форми якісного надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області. Матеріали і методи. Чинні законодавчі та галузеві нормативні матеріали проаналізовано за принципом бібліосемантичного та структурно-логічного аналізу. Результати. У статті висвітлено значимість мережі віддаленого/дистанційного зв’язку (телекомунікації) для надання медичних послуг в Україні та, зокрема, Полтавській області. Доведено, що розвиток телемедицини особливо важливий в кардіології, оскільки небезпека серцево-судинних захворювань полягає в тому, що вони часто мають гострий несподіваний початок й атипову клінічну картину. Це не дозволяє самим пацієнтам, а часто і дільничним лікарям поліклінік, швидко й правильно оцінити ситуацію, що, у свою чергу, може призвести до смерті пацієнта. Широкого розвитку набула система дистанційної цілодобової невідкладної консультативної кардіологічної допомоги з можливістю безпосереднього передавання ЕКГ по телефонних лініях. Це дозволяє в 3–9 разів скоротити час із моменту появи перших симптомів захворювання до надання кваліфікованої медичної допомоги в повному обсязі, що в багатьох випадках допомагає зберегти життя й здоровʼя пацієнтів. Відповідно до наказу директора Департаменту охорони здоров’я Полтавської обласної державної адміністрації «Про взаємодію лікувальних закладів Полтавської області при наданні ургентної кардіологічної допомоги при гострих коронарних синдромах (ГКС)» прийнято рішення про надання медичної допомоги із застосуванням телемедичного (дистанційного) консультування з метою розмежування функцій між дистанційно-діагностичним (телемедичним) центром КУ «Полтавський обласний центр екстреної медицини та медицини катастроф» і телемедичним центром Полтавського обласного клінічного кардіологічного диспансеру на догоспітальному етапі ургентним хворим на ГКС та інші невідкладні стани. Висновки. Завдяки впровадженню телемедицини переваги отримують насамперед пацієнти. Ці переваги полягають в підвищенні ефективності та якості лікування; прискоренні передачі інформації про результати обстежень між різними спеціалізованими клініками без транспортування хворого (особливо у критичних випадках); проведенні дистанційних (телемедичних) консультацій вузькими спеціалістами у територіально віддалених медичних установах; проведенні лікарських консиліумів (телеконференцій) з фахівцями лікувальних закладів незалежно від місця їх розташування; уникненні помилок через нерозбірливий почерк лікарів; зменшенні термінів обстеження пацієнтів.