ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГЕПАТИТУ В У ВІЛ-ІНФІКОВАНИХ ОСІБ ТА ЇХ ЛІКУВАННЯ

Мета роботи – на підставі аналізу літературних відомостей виділити особливості перебігу гепатиту В у ВІЛ-інфікованих осіб, а також основні принципи лікування таких пацієнтів і використовувані препарати у світі й в Україні. ВІЛ-інфекцію і парентеральні вірусні гепатити відносять до соціально значущих захворювань, які можуть суттєво впливати на демографічну ситуацію в країні. Україна належить до країн із середньою поширеністю HBV, проте даних стосовно частоти виявлення маркерів HBV у хворих на ВІЛ-інфекцією немає. З опублікованих даних ряду досліджень відомо про взаємний вплив ВІЛ і HBV на перебіг як ВІЛ-інфекції, так і хронічного гепатиту В (ХГВ). Частота розвитку СНІДу і летального висліду, обумовленого СНІД-асоційованими захворюваннями, істотно вища в осіб з поєднаною HBV-/ВІЛ-інфекцією, яка нині є глобальною проблемою суспільної охорони здоров’я. Основні принципи лікування хворих на ХГВ-/ВІЛ-інфекцію відповідають таким у пацієнтів з HBV-моноінфекцією. Згідно з опублікованими результатами декількох епідеміологічних досліджень, основним чинником, що зумовлює вислід ХГВ, є рівень ДНК HBV у крові пацієнтів, або вірусне навантаження. Тому мета лікування – пригнітити реплікацію HBV, щоб зменшити запалення і зупинити або уповільнити прогрес фіброзу, запобігши тим самим пізнім ускладненням – цирозу печінки (ЦП) і гепатоцелюлярної карциноми (ГЦК). Всі такі хворі повинні отримувати антиретровірусну терапію (АРТ), незалежно від кількості CD4+-лімфоцитів. Згідно з опублікованими результатами ряду досліджень, термінальна стадія хвороби печінки є частою причиною госпіталізації та смерті хворих на поєднану HBV-/ВІЛ-інфекцію. Та досі залишаються дискусійними схеми терапії осіб з поєднаною ВІЛ-інфекцією та парентеральними вірусними гепатитами. Тому вибір оптимальної тактики ведення таких хворих і своєчасне призначення їм адекватного лікування залишається актуальним.