Державницькі ідеї українського православного духовенства та політичний союз Гетьманщини із Москвою в другій половині XVII ст.

В статті висвітлюється один з напрямків еволюції уявлень про державу тієї частини українських православних інтелектуалів, які підтримували в другій половині XVII ст. політичний союз Гетьманщини з Московським царством. Концепції І. Гізеля, Л. Барановича, М. Филимоновича порівнюються із аналогічними уявленнями реформаторів, очолених патріархом Никоном, в самому Московському царстві. Отримані результати дають можливість визначити глибинні ідеологічні причини позитивного ставлення українського духовенства до об’єднання із Росією. З’ясовано, що головними рисами уявлень згаданих діячів було визнання абсолютної монаршої влади як найкращого способу управління, сприйняття держави як передусім добровільного об’єднання громадян в ім’я спільного блага, яке розумілось символічно через поняття «народу Руського» з центром у Києві, поняття про пріоритет церкви над державою. Зроблено висновок, що подібні теорії наближались до європейських концепцій просвітницького абсолютизму та суспільного договору і відповідало самосвідомості ранньомодерної української нації. Стверджується, що вагомий вплив українського духовенства на московське церковне й політичне життя був одним з витоків Никонової концепції церкви як повністю самостійної інституції, непідвладної монарху, яка надає своїм освяченням легітимності будь-якій дії світської влади. Відзначається, що ця теорія могла бути однією з причин позитивного ставлення українських ієрархів до політичного об’єднання Гетьманщини з Московським царством, але за умови збереження самостійності Київської митрополії.