Взаємодія міжнародного права прав людини, міжнародного гуманітарного та кримінального права в питанні забезпечення права на здоров’я під час збройних конфліктів

У статті представлено теоретичний аналіз інструментів гарантування і забезпечення права на здоров’я під час збройних конфліктів. Визначено, що в системі міжнародно-правового регулювання медичної допомоги міжнародне гуманітарне право та МППЛ є взаємодоповнюючими правовими системами. Підхід до права на здоров’я під час збройного конфлікту з точки зору МППЛ ґрунтується на принципах недискримінації та рівності, а також на правах на доступну, прийнятну та якісну медичну допомогу. Два фактори: з одного боку, підвищення обізнаності щодо обов’язку поважати права на захист медичного персоналу та прав на отримання безпечної та своєчасної медичної допомоги, а з другого – підзвітність, забезпечуючи краще виконання цих зобов’язань, може бути ефективним способом поліпшення становища медичного персоналу і пацієнтів під час збройного конфлікту. Це є міцною основою для реалізації декількох рекомендацій XXXI Міжнародної конференції Червоного Хреста та Червоного Півмісяця для поширення й кращого розповсюдження знань про зобов’язання, що витікають з міжнародного гуманітарного права та МППЛ. Вивчено розмежування сфер регулювання міжнародного гуманітарного права та МППЛ в умовах збройного конфлікту. Робиться висновок, що під час збройних конфліктів більш предметною сферою регулювання володіє міжнародне гуманітарне право, тоді як МППЛ, маючи постійно широку сферу застосування, як в мирний час, так і під час збройних конфліктів, має менший ступінь правової деталізації, тобто міжнародне гуманітарне право більш специфічно регулює ті права та свободи людини, які виникають в неї лише з настанням юридичного факту – початком та/або закінченням збройного конфлікту. Проаналізовано основні міжнародні-правові акти, які регулюють забезпечення дотримання права на здоров’я під час збройного конфлікту та розглянуто їх взаємозв’язок між собою. Визначено, що відповідальність за дотриманням права на здоров’я і медичну допомогу лежить на держава-учасниках Генеральної Асамблеї Організації Об’єднаних Націй і Всесвітньої асамблеї охорони здоров’я та розподіляється пропорційно економічно-соціальному розвитку країн: якщо конфлікт виходить за межі однієї країни, економічно розвинені країни мають надавати допомогу країнам, що розвиваються. Окреслено можливі обмеження прав людини, спрямовані на недопущення поширення інфекційних хвороб з міркувань національної безпеки або охорони громадського порядку. Визначено, що можливість отримати медичної допомоги всіма, хто її потребує, в умовах збройного конфлікту виступає гарантією реалізації прав медичного персоналу, який працює в зоні конфлікту.