Лейкогранулітова формація і зеленолевадівська світа побузького гранулітового комплексу (західна частина Українського щита). Стаття 1. Загальні відомості, склад, будова, стратиграфічне положення

У статті продовжено обговорення походження лейкогранулітової формації побузького гранулітового комплексу й можливості її виокремлення як самостійного стратиграфічного підрозділу – зеленолевадівської світи – у схемі розчленування нижнього докембрію Українського щита (УЩ). Цю тему було несподівано порушено в статті колективу авторів [24] після тривалого активного використання названих підрозділів у науковій літературі й геологічній практиці. Автори висловили думку, що лейкогранулітова формація не є стратигенним утворенням, а виникла в результаті динамометаморфізму та супутніх процесів діафторезу й кварц-польовошпатового метасоматозу. Саме тому вони вважають, що зеленолевадівську світу треба вилучити зі стратиграфічної схеми докембрію УЩ. Аргументи, які наводять автори опублікованої статті, не видаються переконливими. Зеленолевадівська світа і гранітоїди, які її заміщують, мають значне поширення в південно-західній частині УЩ й охоплюють приблизно половину її території. Саме тому уявлення про походження та структурну позицію цих утворень мають важливе значення для геологічного картування цього регіону й розуміння його геологічної будови та еволюції. Тож у цій публікації наведено відомі раніше й нові свідчення на користь початкових пріоритетних висновків про стратигенне походження лейкогранулітової формації (зеленолевадівської світи) [17]. Показано, що лейкогранулітова формація складена здебільшого лейкократовими двопольовошпатовими гнейсами та підпорядкованими їм різноманітними супутніми породами. На підставі відмінностей у складі супутніх порід формація чітко поділяється на дві частини: нижню з магнетитумісними породами і верхню з переважанням лейкократових гнейсів, часто перетворених у різноманітні на вигляд гранітоїди. У стратиграфічній схемі УЩ ці частини лейкогранулітової формації позначені як самостійні підрозділи – павлівська (нижня) і зеленолевадівська (верхня) товщі.