English (United Kingdom)

https://curated-unify.zendy.io/wp-json/zendy-region/v1/featured_content/oa?rat=en

https://curated-unify.zendy.io/wp-json/zendy-region/v1/highlighted_journal/

Global: Zendy Plus annual

Presents the access of premium content as premium feature

Premium Content

Presents the keyphrase highlighting as premium feature

Keyphrase Highlighting

Presents the summarisation as premium feature

Summarisation

Insights

Presents the pdf analysis as premium feature

PDF Analysis

Presents the zaia usage as premium feature

ZAIA

Global: Zendy Tools annual

Global: Zendy Free Plan

Global: Zendy Tools monthly

Global: Zendy Plus monthly

У статті схарактеризовано види та проаналізовано зміст діяльності соціальнопедагогічних установ для безпритульних і бездоглядних дітей в Україні в 20 – 30ті рр. ХХ століття. З’ясовано, що ще на початку ХУІІІ століття фахівцями було зроблено перші спроби щодо визначення таких понять, як «безпритульність» та «бездомність». До безпритульних належали діти-сироти та діти, що не мали засобів до існування. Під бездомними розумілися діти вулиці. Установлено, що у 20 – 30-ті рр. ХХ століття у вітчизняній педагогіці вже достатньо детально розкривається суть понять – дитяча «бездоглядність», «безпритульність» та «бездомність». Під категорією «бездомних дітей» розумілось дитяче населення, позбавлене житла та притулку. Таких дітей в Україні в окреслений період нараховувалось не так багато. Як стверджують архівні матеріали, до «бездоглядних» належали діти, які мали батьків, але не отримували необхідного нагляду, допомоги, опіки та притулку з їхнього боку, або з боку тих осіб, які їх замінювали, і знаходилися в умовах, які згубно впливали на їх моральні якості та стан здоров’я. До категорії «безпритульних дітей» належали неповнолітні, які ще не досягли 17ти років і були залишені батьками або особами, котрі їх замінюють, напризволяще, знаходилися в умовах, які негативно впливали на їх фізичне й психічне здоров’я, не мали постійного місця проживання, займалися жебракуванням. До цієї категорії дітей також належали сироти та напівсироти. Як свідчать науково-педагогічні джерела, в 20 – 30-ті рр. ХХ століття існувало три категорії безпритульних дітей. Це: діти, що перебували в даному стані недовго і не викликали труднощів для педагогічної роботи; діти, які вже мали асоціальні звички, і професійні правопорушники, котрі вимагали цілеспрямованого педагогічного впливу і спеціальних умов існування. До соціально-педагогічних установ, які вели активну боротьбу з дитячою безпритульністю, бездоглядністю та бездомністю в 20 –30-ті рр. ХХ століття належали: профілактичні установи (їдальні, дитячі містечка, притулки, ночліжки, гуртожитки тощо); установи для вивчення й надання допомоги неповнолітнім (приймальники-розподільники, колектори, дитячі заклади при фабриках і заводах); стаціонарні установи (дитячі будинки різних типів). Ключові слова: соціально-педагогічні установи; діти; безпритульні; бездоглядні; бездомні; Україна.

pedagogìčnì nauki

THE FORMATION OF THE SOCIAL AND PEDAGOGICAL INSTITUTIONS FOR HOMELESS AND UNATTENDED CHILDREN IN UKRAINE (FROM THE 20S TO THE 30S YEARS OF THE 20TH CENTURY)