English (United Kingdom)

https://curated-unify.zendy.io/wp-json/zendy-region/v1/featured_content/oa?rat=en

https://curated-unify.zendy.io/wp-json/zendy-region/v1/highlighted_journal/

Global: Zendy Plus annual

Presents the access of premium content as premium feature

Premium Content

Presents the keyphrase highlighting as premium feature

Keyphrase Highlighting

Presents the summarisation as premium feature

Summarisation

Insights

Presents the pdf analysis as premium feature

PDF Analysis

Presents the zaia usage as premium feature

ZAIA

Global: Zendy Tools annual

Global: Zendy Free Plan

Global: Zendy Tools monthly

Global: Zendy Plus monthly

Однією з центральних проблем історичного напрямку сучасного українознавства є з’ясування міжстанових взаємин та внутрішньостанового менталітету в українському соціумі ранньомодерного часу. Другий збірник документального матеріалу «Українське повсякдення ранньомодерної доби», який хронологічно охоплює період 1600 – 1610 рр., містить документи, на прикладі яких можна дослідити один з аспектів цієї багатогранної проблеми: взаємостосунки професійних вояків – жовнірів – з усіма верствами цивільного населення Речі Посполитої. Його головний зміст полягав у тому, що річпосполитські вояки під виглядом вибрання стацій систематично грабували власних співгромадян і вчиняли щодо них різноманітні насильства. Уряд держави усвідомлював проблему і намагався її вирішити, зокрема шляхом регламентування в законодавчих актах та військових статутах. До їх числа передусім належать конституція, прийнята вальним сеймом у Варшаві 1609 р. [18, s. 461], та «Artykuly wojenne hetmańskie authoritate sejmu aprobowane, anni 1609» [15, с. 176; 18, с. 478]. За задумом законодавців, «лежі», тобто місця відпочинку, призначалися лише у т. зв. «королівщинах» – населених пунктах, якими володів король. Шляхетські маєтки і церковні володіння від утримання військ були звільнені. Місця леж чітко визначалися вищим командуванням і покидати їх або змінювати на власний розсуд жовніри не могли. Всі необхідні статки вояки мусили купувати у населення, яке постачало їх у кількості, що залежала від потреб підрозділу і попередньо узгоджувалася ротмістром з державцею маєтності. Жодні утиски обивателів не припускалися. Зокрема, не дозволялося безоплатно брати будь-які речі, вози, птицю, велику і дрібну худобу (в тому числі коней і волів, оскільки «ubodzy ludzie wołmi dorabiają się chleba») і т. ін. Встановлювалася беззаперечна заборона на побиття, пограбування, а тим УДК 9(477)

New Documents from the Record Books of Volhynia on Losses of Local Civil Population from the Attacks of Polish Soldiers during 1600—1610