English (United Kingdom)

https://curated-unify.zendy.io/wp-json/zendy-region/v1/featured_content/oa?rat=en

https://curated-unify.zendy.io/wp-json/zendy-region/v1/highlighted_journal/

Global: Zendy Tools annual

Presents the keyphrase highlighting as premium feature

Keyphrase Highlighting

Presents the summarisation as premium feature

Summarisation

Insights

Presents the pdf analysis as premium feature

PDF Analysis

Presents the zaia usage as premium feature

ZAIA

Global: Zendy Tools monthly

Global: Zendy Plus monthly

Presents the access of premium content as premium feature

Premium Content

Global: Zendy Plus annual

Global: Zendy Free Plan

У статті проаналізовано стан вивчення в сучасному історіографічному дискурсі проблеми самоорганізації суспільного життя українського народу в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. З’ясовано, що демократизація політичного ладу та оновлення методологічного інструментарію дали змогу істориками розглядати суспільне життя окресленого періоду на основі синерґетичної методології про самоорганізацію соціальних систем. Виявлено, що легітимізованою серед учених є історіографічна позиція про динаміку суспільної самоорганізації українців від культурницького життя до інституціювання політичних партій. Доведено, що в сучасній історіографії процеси тогочасної самоорганізації українського суспільства розглядаються у трьох конкретно-історичних площинах: суспільно-громадянській, національно-політичній і духовно-культурній. Висвітлено бачення істориками змісту суспільно-громадянської самоорганізації, яка була представлена розвитком суспільних організацій та рухів, в основі яких були ідеї громадянського суспільства, проте не було політичних вимог. До них учені відносять хлопоманство, громадівський рух, організацію «Просвіт», заснування НТШ, видання суспільно значущих газет, журналів та часописів («Громада», «Киевская старина», «Діло», «Зоря»), започаткування кооперативного руху («Дністер», «Сільський господар»). До інституційних репрезентантів національно-політичної самоорганізації історики відносять заснування політичних партій, активну участь українців у діяльності імперських представницьких органів влади, поширення соціал-демократичної політичної ідеології, появу політичного лідерства тощо. Окреслено, що духовно-культурні аспекти самоорганізації були ілюстровані діяльністю українських культурно-просвітницьких товариств, розвитком української періодики, відзначенням ювілейних дат українських письменників та митців, діяльністю українського театру тощо. З’ясовано, що концепт «самоорганізація» виявляє сутність тогочасних суспільно-політичних та соціокультурних процесів, адже українці утворювали культурно-просвітницькі товариства, громадські організації та політичні партії всупереч імперській та антиукраїнській політиці Російської та Австро-Угорської імперій. УДК: 3:94(477)“185/191” DOI: 10.15421/172020

Self-organization of public life of the Ukrainian people in the second half of the XIXth – the beginning of the XXth century: historiographical map