Ґенеза та розвиток уявлень про природу «правової фікції» у вітчизняній та світовій юриспруденції

Актуальність статті полягає в тому, що існування сучасної світової юриспруденції неможливе без активного використання такого прийому юридичної техніки як «правова (або юридична) фікція». Про це свідчать багаточисленні нормативно-правові акти та наукові дослідження більшості країн світу. Використання правової фікції в багатьох галузях права робить її універсальним засобом подолання прогалин у законодавстві, слугує цілям вірного тлумачення нормативно-правових актів, створює підґрунтя для подальшого розвитку та вдосконалення наявних джерел права в кожній країні окремо та в міжнародних правових актах. Крім того, такий техніко-юридичний прийом «правова фікція» колись був широко розповсюджений у звичаєвому та релігійному праві. Визначено, що фікції як засіб юридичної техніки активно використовується у всьому світі. Як ми вже згадували, юридичні фікції з'явилися у сучасній світовій юриспруденції завдяки рецепції давньоримського права, яка тривала довгі роки. Із розширенням впливу права європейських країн фікція дедалі отримувала розповсюдження та світове визнання як ефективний прийом подолання відставань права від реалій життя. Фікція активно застосовується в міжнародних нормативно-правових актах. Фікція є відомим прийомом мислення, який складається в допущенні наявною відомої ненаявної обставини, або навпаки, ненаявним наявного, у вирішенні завдання за допомогою хибного положення; а юридична фікція в тісному сенсі - той самий прийом, але який допускається об'єктивним правом у відомих випадках. Своєю чергою, потреба у її існуванні зумовлюється необхідністю: а) захисту визнаних справедливими вимог із боку неповноправних осіб (наприклад, іноземців), які шляхом фіктивного допущення дорівнювалися до повноправних римських громадян і тим самим могли повноцінно заявити про свої права; б) захисту вимог, що витікають із нових ситуацій, не передбачених попередніми процедурами. У цьому випадку урочисті формули, якими надавалося право на позов, видозмінювалися стосовно нових обставин; в) захисту вимог, що визнаються лише на підставі преторського права і не втілюваних раніше в позовах у межах традиційних правових норм.