Етапи становлення та розвитку правового регулювання робочого часу в Україні

Стаття присвячена дослідженню етапів розвит­ку й становлення правового регулювання робочого часу в Україні. Автор виділяє 7 етапів становлення та розвитку: початок XIX століття - 1861 рік (із першої збірки законів на основі звичаєвого права до скасування крі­пацтва в Російській імперії); 1861-1917 роки (зі скасування кріпацтва до фор­мування фабричного законодавства); 1917-1940 роки (з приходу до влади більшовиків після Жовтневої революції до введення безперервного виробництва під час Другої Світової війни); 1940-1956 роки (з введення безперервного вироб­ництва до його скасування та скасування судової відпо­відальності за самовільне залишення роботи); 1956-1971 роки (зі скасування безперервного ви­робництва до прийняття Кодексу Законів про працю УРСР); 1971-1991 роки (з прийняття Кодексу Законів про працю УРСР до проголошення Незалеж­ності України); 1991 рік - сьогодення (з проголошення Незалеж­ності України до сучасності). Проаналізовано правове регулювання робочого часу протягом кожного періоду. З’ясовано, що до перших нормативних актів, що ре­гулювали трудові відносини, належить Положення від 24 травня 1835 року «Про відносини між господарями фабричних закладів і робочими людьми, які поступа­ють на роботи за найманням», за яким роботодавець зо­бов’язувався видавати правила внутрішнього трудово­го розпорядку, котрі були розміщені на стінах робочих кімнат або контори фабрики. Проте максимальна три­валість робочого часу була вперше встановлена Зако­ном від 2 червня 1897 року «Про тривалість і розподіл робочого часу в закладах фабрично-заводської та гірни­чої промисловості», яка не повинна була перевищувати 11,5 годин на день і 70 годин на тиждень для повноліт­ніх і 6 годин на день для осіб, які не досягли шістнадця­тирічного віку, з вихідним днем у неділю. Визначено, що з 1940 до 1956 року Наказом, який поширювався на всю територію СРСР, був введений восьмигодинний робочий день і семиденний робочий тиждень із заборо­ною самовільного залишення робітниками й службов­цями підприємств та установ. Зроблено висновок, що найвизначнішим ета­пом розвитку правового регулювання робочого часу в Україні стало прийняття Кодексу законів про працю 10 грудня 1971 року, який діє на території України до­тепер. На сучасному етапі проводиться активна робота над проєктом нового Трудового Кодексу України, поло­ження якого адаптовані до сучасних умов праці.