Вплив додаткового призначення вітаміну D на інсулінорезистентність у хворих на гіпотиреоз

Актуальність. Упродовж останнього десятиліття опубліковані відомості про численні позаскелетні розлади, асоційовані з дефіцитом вітаміну D, включаючи автоімунну патологію щитоподібної залози. Дослідження багатьох авторів підтверджують вагомий вплив вітаміну D на толерантність до глюкози через його дію на секрецію інсуліну й чутливість до інсуліну. Ефективність додаткового призначення вітаміну D на інсулінорезистентність у хворих на гіпотиреоз до цього часу не досліджувалася. Мета дослідження: встановити вплив додаткового призначення холекальциферолу на інсулінорезистентність у хворих на гіпотиреоз. Матеріали та методи. 47 учасників віком 32–74 роки, у тому числі 39 жінок (82,9 %) і 8 чоловіків (17,1 %), було включено в дослідження. Визначали вміст ТТГ, інсуліну та 25(OH)D у сироватці крові, обчислювали індекс HOMA-IR. Усі дослідження проводили до та після лікування. Пацієнти з гіпотиреозом отримували 21 000 МО холекальциферолу на тиждень перорально упродовж 12 тижнів. Результати проаналізовані методами описової статистики, порівняння між змінними величинами зроблено з використанням парних T-тестів. Результати. У всіх учасників дослідження встановлено недостатність і дефіцит вітаміну D. Середній вміст 25(OH)D у сироватці крові становив 21,72 ± 6,14 нг/мл. Показники концентрації інсуліну до та після призначення холекальциферолу дорівнювали 19,36 ± 2,39 і 9,92 ± 2,38 мМО/л (p < 0,05), для HOMA-IR — 3,91 ± 0,32 і 2,38 ± 0,17 (p < 0,05) відповідно. Висновки. Отримані результати демонструють вірогідне покращення показників вмісту інсуліну в сироватці крові і HOMA-IR на тлі додаткового призначення холекальциферолу, що вказує на роль вітаміну D у зниженні інсулінорезистентності у хворих на гіпотиреоз.