Досвід застосування глибинної мозкової стимуляції у хворих на хворобу Паркінсона із супутніми психоневрологічними розладами

Мета. Оцінка ефективності глибинної мозкової стимуляції у лікуванні хвороби Паркінсона із супутніми психоневрологічними розладами. Матеріали та методи. У дослідження залучено 13 хворих на хворобу Паркінсона (ХП) віком від 37 до 70 років (у середньому 58,61 ± 5,43 року), яким була проведена імплантація системи для двобічної нейростимуляції субталамічних ядер. Середня тривалість захворювання становила 8,53 ± 1,82 року. Оцінку психоневрологічного стану хворих до та після операції проводили з використанням Уніфікованої оцінювальної шкали ХП (UPDRS II), шкали Хена — Яра, шкали денної активності Шваба — Інгланда, тесту Бека на депресію, тестів Гамільтона на депресію та тривожність, скороченої шкали оцінки когнітивних функцій (MMSE) і тесту оцінки якості життя PDQ­39. Хірургічні втручання виконували на стереотаксичній системі CRW Radionics. Післяопераційний катамнез становив від 1 до 7 років (у середньому 4,14 ± 0,42 року). Результати. Після операції повне припинення тремору та регрес ригідності спостерігались у 12 (92,31 %) осіб; регрес гіпокінезії відзначено в усіх 4 (100,00 %) хворих, у яких вона мала місце до операції. Через 6 місяців після операції відмічено покращення показників за шкалою UPDRS II у період «On» на 74,00 %, а в період «Off» — на 62,90 %. Дозу леводопи зменшено в середньому на 56,14 %. У більшості хворих спостерігалося зменшення рівня депресії та тривожності; показники якості життя за шкалою PDQ­39 покращилися у середньому на 30,00 %. Ускладнень, пов’язаних із хірургічним втручанням, не було. Висновки. Психоемоційні розлади у хворих на ХП перебувають у прямій залежності від тривалості захворювання, дози та тривалості вживання замісної леводопа­терапії. Глибинна мозкова стимуляція є безпечним і ефективним методом лікування ХП, який дає можливість усунути або зменшити моторні прояви захворювання, покращити психоемоційний стан і якість життя.