Open Access
Клініко-організаційні аспекти при вогнепальних пошкодженнях верхніх кінцівок
Author(s) -
С.С. Страфун,
N.O. Borzykh,
I.M. Kurinny,
O.V. Borzyh
Publication year - 2022
Publication title -
travma
Language(s) - Ukrainian
Resource type - Journals
eISSN - 2307-1397
pISSN - 1608-1706
DOI - 10.22141/1608-1706.6.18.2017.121180
Subject(s) - medicine , chemistry
Актуальність. Специфіка ведення бойових дій із застосуванням сучасної військової техніки обумовлює тяжкість пошкодження, що, зі свого боку, обтяжує та ускладнює надання медичної допомоги щодо відновлення анатомічних структур та функціональних можливостей. Зазначене обґрунтувало необхідність удосконалення, розробки новітніх технологій, принципів тактики хірургічного лікування поранених, зокрема, з вогнепальними травмами верхніх кінцівок. Мета роботи: довести ефективність хірургічного лікування поранених із поліструктурними вогнепальними травмами верхніх кінцівок за умови скорочення маршрутів евакуації до закладу IV рівня надання медичної допомоги. Матеріали та методи. Об’єктом дослідження були 63 військовослужбовці з поліструктурними вогнепальними пораненнями верхніх кінцівок. Виділено 2 групи спостереження. Критерієм розподілу був строк між пораненням і фактом надходження до закладу IV рівня високоспеціалізованої допомоги: до тижня та 1–6 місяців. До першої групи увійшов 21 поранений, госпіталізований упродовж тижня, до другої — 42 особи, які з різних причин були госпіталізовані через 1–6 місяців після вогнепальної травми верхніх кінцівок. Результати. Середні строки від часу поранення до виконання запланованої базової відновно-пластичної операції в першій групі становили 21,0 ± 3,2 доби, у другій — 73,0 ± 6,5 доби. Порівняльний аналіз віддалених результатів свідчить, що пацієнти першої групи, які були госпіталізовані на IV етап у строк до тижня після поранення, потребували високоспеціалізованої медичної допомоги й отримали її, що дало можливість повернути в стрій 15 осіб із 21 (71,4 %), а решту — до повсякденних обов’язків. Тоді як серед пацієнтів другої групи, які потрапили на зазначений рівень допомоги через 1–6 місяців після травми, таких було практично вдвічі менше — 16 із 42 (38,1 %). У решти 26 (61,9 %) тривали лікувально-реабілітаційні заходи. Висновки. Отже, своєчасне та адекватне надання медичної допомоги на високоспеціалізованому рівні є гарантом збереження якості життя пораненим та умовою, що не тільки дозволяє повернути їх до звичайних повсякденних обов’язків, але й надає можливість більшості з них повернутись до професійної військової діяльності.