Ультразвукова архітектоніка щитоподібної залози після використання при хірургічному лікуванні зварювальних технологій

Мета роботи: вивчення стану залишеної тканини щитоподібної залози та особливостей судинної перфузії за ультразвуковою та доплерівською характеристикою, після операції з перебігом часу, при використанні під час хірургічного втручання зварювального високочастотного коагулятора. Матеріали і методи. Операційні втручання з використанням високочастотнoго коагулятора ЕХВА – 350МС та ЕКВЗ-300 з частотою 66 кГц і 440 кГц у моно- та біполярному режимах виконували у хворих, які перебували на стаціонарному лікуванні в Київському міському центрі ендокринної хірургії, який є структурним підрозділом Київської міської клінічної лікарні № 3. У 230 хворих вивчили можливості застосування електрокоагуляції або різання тканин щитоподібної залози за останні 5 років, у всіх варіантах операційного втручання за об’ємом: резекція однієї, обох часток щитоподібної залози – у 13 (6 %), гемітиреоїдектомії – у 60 (26 %), гемітиреоїдектомії з резекцією іншої частки – у 23 (10 %), тиреоїдектомії – у 125 (54 %), тиреоїдектомії з шийною дирекцією – у 9(4 %) хворих. 96 хворим після операції на щитоподібній залозі із збереженням тканини виконано ультразвукову доплерографію на 10 день, через 1, 6, 12 місяців. Спроможності апаратів давали змогу отримувати зображення залишеної тканини, визначити її величину, ехоструктуру, розміри знову виявлених у тиреоїдному залишку включень. Результати досліджень та їх обговорення. На 10 день післяопераційні обстеження у всіх хворих показували неоднорідні гіпоанехогенні ділянки без чітких меж та сталих ехоструктурних значень. У 15 (15 % ) хворих через 10 днів після операції в тиреоїдному залишку візуалізувалися дрібні гематоми (4–8 мм) у вигляді гідрофільних ділянок із чіткими контурами без капсули, у 18 (19 %) – локальні або зливні крововиливи низької щільності з чіткими нерівними контурами. З перебігом часу гематоми та крововиливи розсмоктувалися, тому на 6 місяць після операції та пізніше відсутня їх візуалізація, проте спостерігається організація та фіброз. У 11 (12 % ) пацієнтів на 6 місяці спостережень після операції у місцях прицільної електрокоагуляції формуються 2–3 мм гіперехогенні, неоднорідної структури включення, без чітких меж, з нерівними і нечіткими контурами. Кількість та розмір гранульом залежить від гістологічної структури оперованої тканини, які при лімфоїдній інфільтрації автоімунного генезу можуть заповнювати весь тиреоїдний залишок. Додатково на цьому фоні, першого року досліджень, у 18 (19 %) пацієнтів можна визначити дрібні гіперехогенні утворення, що дають звукову доріжку (кальцинати). Через 2–3 роки після операції встановлено збереження гранульом меншого розміру лише у 4 хворих. Через 5–6 місяця після операції у 17 (18 % ) хворих у паренхімі ізольовано або навколо гіперехогенних включень встановлені невеликі первинні кісти – гідрофільні ділянки з чіткими контурами. Лише у 21 (22 % ) обстеженнях вже з перших днів, при виконанні економної резекції та операцій в зоні перешийку і медіального краю обох часток, трапляється здорова (не змінена) паренхіма при відсутності лімфоїдної інфільтрації автоімунного генезу. У 52 (54 % ) пацієнтів на 6 місяць після операції структура паренхіми однорідна, дрібнозерниста без патологічних змін.